Вугілля юрського лісу

Вугілля

Я люблю занурювати себе у саму гущу лісу,
Як занурюю руки по лікті
У крижану воду альпійського озера
Або пальці в пухку землю чорнозему,

Пересаджуючи кущі полуниці в різні ряди.
У землі Донбасу поміж полуницею
Я знайшла вугілля, розколоте навпіл лопатою.
Загорнула його у серветку і повезла з собою у світ,
У юрський ліс,
Де тепер слухаю кроки й глибоке дихання,
Немов шум моря, себе самої.
Бо більше нікого немає у дикій гущавині.
Я вбираю у себе зимне повітря
І тримаю його певну мить у легенях,
Щоб лише згодом випустити із себе,
Зігріваючи тонкими стінками ніздрів.
Я беру до лісу вугілля, розколоте навпіл.
Воно лежить у різних кишенях куртки
Кольору хакі.
Розділене грубою тканиною
І чисельними нутрощами мого тіла,
Як і я відділена від своєї землі
Безліччю блокпостів.
І від рядів полуниці,
Яку треба час до часу розсаджувати.


Le Locle
18.02.2017

Ліс

Comment section

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

arrow-pointing-downcaret-down