У часі повного місяця

Ла-Шо-де-Фон
Ле Локль, Швейцарія

Коли я вперше переступила поріг цього понад двохсотлітнього будинку маленького швейцарського містечка, тішилася насамперед спокою, тиші і можливості сконцентровано працювати над романом “Будинок із сірників”.

Мистецька резиденція, яка зайняла місце колишнього дому й одночасно сімейної годинникової майстерні Luxor, стала на короткий час найзатишнішим моїм домом і робочим місцем. Сідаючи за письмовий стіл у вигляді крила літака, я вимикала всі можливі звукопостачальні пристрої, полишала віртуальний світ, ізольовувалась і занурювалась у глибини життєвих історій своїх героїв. Аж раптом зауважила, що в цьому усамітненому місці, далеко від вихору бурхливого життя, я таки була не одна. Тут я мала супутника, який, куди б я не йшла, був завжди поруч і слідував за мною. Час.

Ла-Шо-де-Фон, Швейцарія
Ле Локль, Швейцарія

Здавалося, лише тут він набув фізичних форм і віднайшов свій унікальний голос. Він дивився на мене з усіх вікон, з кожної вулиці, звертався регулярно й голосно, не даючи ні на хвилину забути про його існування. У місті Le Locle час має свої чіткі риси. Він втілений у старій церкві з годинником угорі. Його голосом є п’ять великих і старих дзвонів загальною вагою 6,893 кг. Вони сповіщають про відлік часу кожні п’ятнадцять хвилин. Один удар – чверть години, два – половина, знову один – три чверті, а далі кількість ударів залежить від повної години.

Час тут говорить зі мною невтомно, вдень і вночі. Навіть прокинувшись посеред ночі, я чую його голос. Так він нагадує, що є завжди поруч, що я не одна. Я ж тішуся, бо незмінно його чую. Від самого початку його звук став для мене уособленням ритмічного серцебиття. Це крихітне містечко, яке за кількістю населення є третім найменшим містом Швейцарії, має своє потужне серце, яке звертається до кожного, хто готовий його почути. Якщо прислухатися до його ударів, то можна дізнатися історію цього міста.

Воно разом із La Chaux-de-Fonds, що є зовсім поруч, зараховано у 2009 році до списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. Обидва міста своєю архітектурою мали відповідати в першу чергу потребам годинникової промисловості. Бути так званими “містами-фабриками”. Саме тут з’явилися такі всесвітньо відомі марки швейцарських годинників, як Tissot, Ulysse Nardin, Zenith, Omega (остання у La Chaux-de-Fonds). Виробничі й житлові квартали, немов судини, тісно поєднані між собою. Завдяки цій своїй особливості Ле Локль неофіційно вважається “містом точності”. Для мене ж він є містом творчості.

Коли заходить сонце й на місто опускається ніч, годинник загорається жовтуватим світлом. Я вечеряю у кухні й невпинно бачу його сяючий циферблат, переходжу до спальні і він, немов вірний супутник, слідує за мною. Я не потребую жодних інших годинників або ж приладів, які показують час. Варто лише подивитися у вікно однієї з кімнат, і час посміхнеться до мене своїм круглим обличчям. Цей циферблат вночі нагадує повний місяць. Він ніколи не буває молодим або старим, він щоночі повний, у цьому його особливість. Я підходжу впритул до вікна і дивлюся прямо в обличчя часові, яке є докладно навпроти мене. Ми є tête à tête. Вдивляюся у повню, яка відраховує своїми тонкими стрілками точний час. Повний місяць, що сам по собі є часом, навзаєм вдивляється у моє обличчя. Спонукає цінувати кожну відміряну ним хвилину мого власного життя.

Так він відміряв мій від’їзд, попри моє сильне бажання його зупинити. Спинити час. Але заразом він відмірював і моє повернення – півроку, 6 місяців, 27 тижнів, 189 днів, 9 072 години, 816 480 хвилини або ж 65 318 400 секунди. Точніше бути не може. Рівно стільки, щоб знову опинитися face-to-face із ним. Однак я навіть не знала, що кількість цих днів, годин, секунд, була одночасно відстанню до його глибин. Моїм випробуванням перед тим, як він відчинив двері і впустить мене у своє серця, до стукоту якого я не втомлювалась дослухатися вдень і вночі.

Photo by Cedric Bregnard

Час надіслав по мене свого посланця. На щастя, Седрік був одним із тих швейцарців, хто не вважає Le Locle кінцем світу. Містечко, що знаходиться на крайньому Заході Швейцарії, багато хто з мешканців країни жартома називає кінцем світу. Я заперечую, що кінець Швейцарії аж ніяк не є кінцем світу, можливо, скоріше його початком. У будь-якому випадку тут кінець Швейцарії є початком Франції. Проте, для Седріка Ле Локль був насамперед містом годинникарства й відмірювання часу. Він і сам був одним із тих, хто прагнув зупинити моменти. Був ловцем миттєвостей. А отже, фотографом і художником. Я розказала йому про серце міста, його ритмічний та рівномірний стукіт і про повний місяць, у який втілюється час уночі. Ми підійшли до старої церкви і Седрік наполягав на тому, щоб ми зайшли всередину. Він спробував відкрити двері, але ті виявилися зачиненими. Це його не спиняло, навпаки, додавало рішучості, і він уже йшов до дверей з іншого боку. Утім, вони були замкнені також. Седрік пішов до третьої зовнішньої стіни, а відтак, до третіх дверей. Коло них стояв дужий молодий чоловік. Він докурював цигарку і вже планував сідати в авто.

— Тут відчинено? – Зупинив його Седрік.

— Взагалі церква давно вже зачинена і є недіючою. Я наглядаю за нею кілька разів на тиждень. Але вона вже віддавна не має відвідувачів. Ви перші за останній час.

— То нам можна зайти всередину?

— На щастя, ви натрапили на мене. Моїм же щастям є бачити тут вас.

Дужий чоловік відкрив великим ключем старі двері, і ми опинилися у просторі, який заливало денне світло крізь вікна та вітражі. Було відчуття, немов перед нами відкривалася глибока таїна. Вона точилася не лише крізь світло, але й через Книгу, що лежала на вівтарі, розгорнута навстіж і розвернена до відвідувача.

Photo by Cedric Bregnard

— Ця Біблія тут від XVI століття, – чоловік хвацько перегорнув сторінки і відкрив перші записи. – Підійдіть ближче. Ви можете її торкнутися.

Photo by Cedric Bregnard

Я підійшла й обережно торкнулася старого паперу. Сторінки вмить перегорнулися й переді мною відкрилася Книга Самуїла, або ж Сефер Шмуель (івр. סֵפֶר שְׁמוּאֵל‎). Я читала: “І сказав Господь до Самуїла: Ось Я зроблю таку річ серед Ізраїля, що в кожного, хто почує про неї, задзвенить в обох вухах його” (1 Самуїлова 3:11).

У цей момент задзвонили усі п’ять дзвонів, розрізаючи тишу Слова. Час умент зупинився і я опинилася у стані чистого буття. Немов і сама стала частиною великої Книги Буття. Перебувала одночасно в усіх часових відтинках і просторових вимірах. Я була частиною кожного народу і всього людства в цілому. Була тут і тепер, аж поки не завмерли дзвони.

Кремезний чоловік увімкнув світло і сказав, що ми можемо піднятися на другий поверх, поглянути на орга́н. Ми ходили порожньою залою. Седрік ловив своєю камерою миттєвості, які так швидко вислизали й зникали перед очима. Охоронець дав нам достатньо часу, перш ніж знову замкнути двері, а разом із ними і таїну, до якої ми причастилися. Ми дякували йому безмежно, а він щиро тішився нашій спільній мандрівці у позачасся.

Photo by Cedric Bregnard

Повертаючись до старого будинку, де колись так само виготовляли годинники, і який недаремно розташовувався чітко й суворо навпроти церкви з годинником-повнею, я не припиняла думати про час і його загадкову ілюзорність. Я за звичкою наливала у кухні чай, перш ніж повернутися до роботи над романом, як геть інстинктивно підвела голову і знову зустрілась поглядом із великим годинником. На цей раз він зазирав до кімнати і змовницьки підморгував своїми стрілками. Адже дозволив і мені стати відтепер його супутником, відкрив бодай малу частину своїх таємниць, впустивши у своє серце. Він дав мені відчути шкірою й усіма нутрощами, що Le Locle є не кінцем світу, а його правдивим початком. Початком мого іншого світу.

Photo by Cedric Bregnard

Можливо, я б і сама сумнівалася в його існуванні, однак ті фото, які надіслав мені Седрік уже наступної ночі у часі повного місяця є й надалі істинним свідченням пережитого досвіду.

Comment section

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

arrow-pointing-downcaret-down