Та, що наважилась стати щасливою

…і не одна, а разом. Разом із чоловіком, разом із двома дітьми. А вже згодом і з тими, хто звертається до неї за порадами та психологічним консультуванням. Ольга Воробйова є не лише психологом, лайф-коучем, співзасновницею проекту “Щасливі разом”, вона є дружиною, мамою, жінкою і прекрасною подругою. Я попросила Олю розказати мені про цікаві факти її професії.

– Олю, як так сталося, що ти почала вивчати психологію? Наскільки мені відомо, ти є за освітою економіст.

– Так, ми з тобою познайомились, коли я працювала бухгалтером. Однак починала я з фізики, моя перша освіта – фізик.

– Це навіть ще цікавіше! Але скажи, як ти перейшла геть в іншу сферу діяльності, що тебе до цього спонукало і коли це сталося?

– Так аж швидко я не прийшла в цю сферу. Спочатку був період, коли ми ходили з Олегом (прим. чоловік Олі) у християнську спільноту, де проходили дуже багато цікавих і потрібних нам лекцій про сім’ю, про те, як жити разом, як розуміти одне одного. Слухаючи ті лекції, ми почали змінюватися, почала змінюватися наша сім’я, ми почали ставати ближчими одне до одного. У якийсь момент ми досягли того рівня, що почали й самі готувати подібні лекції і читати їх. І бачачи різні сім’ї, різних людей, яких це змінює, просто хотілося робити це більше і більше. А вже щодо професійного заняття психологією, то чіткого моменту, коли я раптово вирішила, що відтепер я не фізик, не бухгалтер і не підприємець, а тепер я хочу стати психологом, такого моменту не було. Швидше було розуміння, що мені це подобається, що у мене є внутрішнє відчуття того, що потребує людина, що її турбує в даний момент. Таким чином я все більше наближалася у сторону психології, багато читала на цю тему. І коли Олег уже був в АТО, нашим спільним рішенням було зробити проект для сімей, який ми назвали “Щасливі разом”. Власне, тоді ми почали інтенсивно вчитися. Спочатку я закінчила коучінг, сертифікувалась в цьому напрямку, потім зрозуміла, що коучінгу мало, тому перейшла до психології, психологічного консультування і психотерапії.

– У чому основна відмінність психолога від лайф-коуча? Адже більшість людей ще не цілком розуміє, що це за професія. Дехто ставиться досить скептично, вважаючи це відгалуження віянням моди. Як би ти могла допомогти читачам розібратися в цих двох поняттях?

– Я погоджуся з тим, що це віяння моди. Дійсно, колись такої професії не було, її виникнення пов’язане з тим, що темп життя людини став набагато швидшим і їй треба швидше приймати рішення, вирішувати одночасно більше задач. Якщо колись людина мала певні сценарії, наприклад, жити треба так, як жили батьки, у більшості випадків працювали в тій галузі, у якій працювали батьки, а жінки взагалі займалися лише домом і дітьми, то зараз перед нами стоїть дуже багато завдань. Ми хочемо бути успішними в кожній сфері свого життя, ми хочемо розвиватися, займатися улюбленою справою, заробляти достатньо грошей, відпочивати, і при тому бути хорошою мамою чи татом, люблячою жінкою чи чоловіком. А це надзвичайно складне завдання, воно вимагає дуже багато зусиль, знань, роботи над собою. І саме тут на допомогу може прийти лайф-коуч. З коучем набагато простіше знайти своє покликання, розібратися з життєвими сферами, поставити реальні цілі, розробити план для їх досягнення і т.д.

Щодо відмінності між психотерапією та коучінгом, можемо спробувати провести аналогію з тілом. Наприклад, я хочу схуднути чи покращити свої форми. Я можу займатись вдома сама, можу піти в зал на групові заняття і процес піде, однак він буде досить повільним. Також я можу працювати з особистим тренером – він вивчає особливості мого організму і підбирає відповідно до них план занять і харчування, допомагає кожну вправу виконати технічно правильно. Зрозуміло, що тоді процес іде в рази швидше, ніж коли я працюю сама. Однак може бути так, що  є глибші причини зайвої ваги, наприклад гормональний дисбаланс, проблеми зі щитовидною залозою і т.д. Або просто немає сил ні на що, не кажучи про тренування. Тоді мені варто проконсультуватись з лікарем, знайти причину свого стану і пройти відповідне лікування. А вже тоді можна і до тренера.

У цій аналогії, якщо ми говоримо вже про психіку, особистий тренер – це коуч, а лікар – це психотерапевт. Це означає, що якщо в мене все добре, я хочу багато всього зробити, але не знаю як, чи з чого почати, – мені до коуча. Якщо я відчуваю, що моє життя одноманітне, я хочу змінити професію, але не знаю, яку вибрати, чи  хочу більше заробляти, хочу купити нове авто, але мені страшно, – також до коуча.

А якщо я хочу покращити стосунки в сім’ї з чоловіком, чи я помітила, що почала зриватись на дітях, чи навіть просто сталась якась ситуація, яка продовжує мене хвилювати досить довго – тоді мені до психолога. Або  я відчуваю себе спустошеною, чи сталася якась трагічна подія в моєму житті, чи в мене з’явились якісь страхи чи інші сильні переживання – тоді  варто також йти до психолога чи психотерапевта.

Якщо говорити образно, то у психотерапії ми рухаємось в глибину, а в коучінгу – вперед. Психологічне консультування знаходиться приблизно посередині між терапією і коучінгом.

– А ти як себе більше відчуваєш лайф-коучем чи психологом?

– Це дещо різні режими роботи, різні інструменти. Раніше мені більше подобалося працювати лайф-коучем, я отримувала  задоволення від швидких результатів клієнта. Зараз я більше заглиблена у психотерапію, у сімейну терапію, тому для мене тепер актуальніші повільні зміни, але глибші. Однак тут все залежить від самого клієнта, від його запиту в даний момент, від того, як він сам зараз почувається і чого хоче.

– Іноді мені здається, що всім людям потрібні психологи або коучі, бо всі ми щоденно стикаємося з купою проблем. Чи багато людей усвідомлюють це і звертаються до психологів? І ким є твої клієнти?

– На щастя, зараз вже ніхто не буде дивитись на тебе косо, якщо ти ходиш до психолога, швидше навпаки, це означає, що ти дбаєш про себе, про своїх рідних, що хочеш досягнути більшого. Як правило, звертаються тоді, коли настає криза у стосунках або у власному житті, коли виникають проблеми з дітьми і т.д. Рідше приходить клієнт, який розуміє, що психологічна робота покращить якість його життя вже сьогодні і не треба чекати для цього чергової кризи, що емоції треба проживати, що це впливає також і на здоров’я, що з часом це збільшить його ефективність у роботі також.

Що стосується коучінгу, то мати свого коуча зараз дуже модно. У коучінг приходять клієнти, які націлені на результат, ті, для яких важлива власна ефективність, самореалізація, баланс у різних сферах життя і т.д. Це може бути, наприклад, мама в декреті, яка при тому веде свої проекти в інтернеті і хоче цей процес вибудувати так, щоб встигати і з дитиною, і з роботою. Або тато, який розуміє, що мало часу проводить з дітьми і хоче змістити баланс робота – дім в сторону дому, але при тому не втратити дохід на роботі.

– На мою думку, у Західній Україні люди частіше ходять до церкви і вони звикли скоріше звертатися до священника, аніж до психолога. Багато людей не вірять психологам. Як ти бачиш цю дилему, будучи віруючою людиною, яка є роль церкви, а яка є роль психолога?

– Віра в Бога – це колосальний ресурс. Чи потрібен людині психолог, якщо вона ходить до церкви? Взагалі у церкві є багато інструментів для того, щоб допомогти людині. Є сповідь, причастя, яким передує покаяння. Важко переоцінити цей інструмент. Віруюча людина має місце, куди вона приносить свій біль, своє розчарування, свої образи,  і вона знає, що Бог приймає їх, а це дуже важливо. Сповідь дозволяє людині позбутися дуже сильної і руйнуючої емоції – почуття провини. Бог прощає кожному, хто приходить до Нього, Він так любить мене, що віддав своє життя за мене. Саме усвідомлення цього дає величезну надію і сильну мотивацію до зміни себе на краще. Тому якщо людина ходить до сповіді кожного місяця, то в неї відбувається постійна робота над собою. Зрозуміло, що не завжди цього достатньо. Якщо, наприклад, проблеми у стосунках,  важливо зрозуміти, чому виникли ці проблеми (і це не завжди так очевидно, як здається на перший погляд), які варіанти виходу з цієї ситуації, які підійдуть саме для нашої сім’ї, де взяти ресурси для змін і т.д. А для цього вже потрібен психолог, який має відповідну кваліфікацію.

І я не бачу тут жодної дилеми, кожен виконує свою роботу.

– Як твоя віра допомагає тобі в роботі з клієнтами?

– Я вже казала, що віра – це великий ресурс, я б навіть сказала, що це невичерпний ресурс. Віра в Бога дає мені віру в людину, а це в моїй професії є надзвичайно важливим, віра дає мені надію в будь-якій ситуації, і тому я можу допомогти клієнту також побачити, відчути цю надію навіть якщо ситуація в нього дуже складна. Віра додає мені відповідальності. Кожного разу я розумію, що я не просто консультую клієнта, я відповідальна перед Богом (а не лише перед собою) за те, як відбудеться консультація. Як змінюватиметься ситуація клієнта після нашої роботи. Чесно кажучи, про це можна ще багато говорити, бо як я вже сказала, цей ресурс невичерпний.

– Про що б ти ще хотіла від себе розказати тим, хто читатиме це інтерв’ю?

– Мені б хотілось додати щось про сім’ю, бо я дуже люблю цю тему. Є така англійська приказка: “Не виховуйте дітей, вони все одно будуть схожими на вас. Виховуйте себе.” Мені вона дуже подобається, особливо в світлі того, що наше суспільство зараз дуже дітоцентроване. Мами часто сперечаються про те, який метод виховання правильний, а який ні, віддають дитину у всі можливі і неможливі центри раннього розвитку, і зовсім забувають, що в першу чергу вони самі є зразком для наслідування. Дитина бачить, як мама з татом спілкуються, як вирішують конфліктні ситуації, як реагують на її успіхи і невдачі, – і це потім бере у свою сім’ю, у своє життя. Для мами дуже важливо підтримувати себе в ресурсному стані, постійно дбати про свій відпочинок, причому відпочивати має не лише тіло, а й голова. Діти постійно вимагають від нас ресурсу, і не лише фізичного, а й емоційного, це насправді дуже виснажливо. Нам, жінкам, часто здається, що хтось має подбати, щоб я відпочила, однак дуже важливо розуміти, що цей хтось – не чоловік, не батьки, і тим паче не дитина, а я сама. І це не так легко, як здається на перший погляд, це також потребує роботи над собою. Важко просити про допомогу, важко говорити про свої почуття, важко прощати. Однак розуміння, що ти це робиш не лише для себе і не лише для ваших з чоловіком стосунків, а й для своїх дітей, для того, щоб вони були щасливими в майбутньому, додає мамі сил і мотивації.

– Розкажи ще коротко про ваш проект з Олегом.

– Ми з Олегом вклали дуже багато сил у проект “Щасливі разом”. Особливо Олег. На жаль, зараз ми трохи його пригальмували. Я дуже сподіваюся, що це тимчасово. По факту найбільша причина – це брак часу. Я маю надію, що ми знайдемо час, щоб відновити наші щотижневі відео та організувати наступні курси.

– А що б ти побажала наостанок читачам?

– Я б побажала усім бути щасливими, любити один одного, радіти і цінувати кожну мить, і дякувати Богу за унікальний дар життя.

Comment section

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

arrow-pointing-downcaret-down