Світло стокгольмських вулиць

Photo by Tatiana Azarova

Сьогодні буде про зустріч. Не тоді, коли ти сам на сам із собою, розглядаєш свої найтонші рефлексії, ледь помітні відчуття, наче під мікроскопом. Ні, це про зустріч із Іншим. Коли виходиш за межі кімнати, немов за межі власної шкіри, і бачиш раптом іншу людину. Зі своїм мікрокосмом чи навіть мікроскопом. Чекаєш на неї у коридорі, щоб запропонувати вийти за межі вже разом. За межі цієї просторої квартири, нашої спільної оболонки.

І ось ми йдемо холодними, дощовими вулицями Стокгольма, говоримо про різне. Заходимо купити поштові марки, вони цього вечора вкрай важливі для мене. Дивуємося, що в цій країні можна купити в неділю марки. Говоримо про котів і собак, про погоду, відсутність сонця, про майбутнє, життя… І так посеред якоїсь до межі промоклої вулиці, прикрашеної численними ліхтариками і свічками, ми приходимо до одного… Ми обидві не знаємо, що далі. Що буде за рогом цих вулиць, по закінченні відведеного нам часу в цьому місті.

Ми здогадуємося, маємо навіть якісь плани, чернетки, ескізи, надії. Але невідомість все одно час до часу лякає. У такі дні як цей. І це робить нас відверто рідними. Майже сестрами. Відтак ми впевнені, що листопад нам вдасться пережити, бо є ці ліхтарики на балконах, підвіконнях, тротуарах. Є свічки, світло, вогонь. Це світло маленьке, незахищене, тендітне, а попри те прорізає темряву, розсіює її, освітлює кожен наш наступний крок.

 

26.10.19.

Comment section

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

arrow-pointing-downcaret-down