Світ поезії Пенні Боксал

Пенні Боксал здобула диплом магістра з відзнакою в творчому письменстві (поезія) в Університеті Східної Англії. Вона отримала поетичну нагороду Едвіна Моргана 2016 року з дебютною збіркою Ship of the Line. Була учасницею резиденцій бібліотеки Ґладстона, замку Готорнден та Шато де Лавіньї. Її поезія з’являлася в The Sunday Times, Rialto, The North і Mslexia. Друга збірка Пенні Боксал Who Goes There? вийде у вересні у видавництві Valley Press. У даний момент вона працює над третьою збіркою та її першим романом для дітей.

 Пенні, коли ти вперше відчула, що хочеш писати? Памятаєш цей момент? І коли ти власне почала писати?

Пам’ятаю написання моєї першої “власної” поезії, коли мені було чотирнадцять. Ця поезія була скоріше переробкою історії “Сплячої Красуні”. Пригадую свої думки тоді: “Я можу розвертати цю історію, як сама забажаю”. І це було чудове відчуття. У моїй версії принц не міг пробратися крізь ліс до замку Сплячої Красуні, тому вона абсолютно щаслива продовжувала спати століттями.

– Чому поезія? Чому ти обрала саме цю літературну форму?

Я маю короткотривалу концентрацію уваги, а поезія має тенденцію бути короткою! Мені подобається вивчати поетичні можливості наративу та загортати речі у межі простору одної сторінки. Це дає відчуття задоволення. Мені також подобається той факт, що поезії здаються більшими, ніж вони є насправді. Вони відкривають свого роду люк під тобою, аж раптом потрапляєш у велетенський простір, про який ти навіть не здогадувався. Ще мене приваблює ритм і дедалі більше рима. Я люблю слухати звук слів і чути те, що підходить, співпадає. У такий спосіб ти можеш вихопити досить дивні словосполучення та комбінації слів. Це і є моїм улюбленим моментом у поезії – елемент несподіванки.

Ліжко короля

Традиція інформує, що дощовою ніччю,
Позбавленою зірок 1665 року король спав у цьому ліжку,

Або ж дещо схожому на це.
Він поклав свою голову, або можливо зробив це,

На точну копію цієї подушки.
І ранком, який можливо, був свіжим

Приємним ранком 1665 року, чи приблизно того часу,
Слуги у належний спосіб принесли йому щось,

На кшталт сніданку популярного в ті часи,
Одягли його в одежі, що були тогочас у моді.

Відомим є те, що він був монархом,
Який жив у ті часи, а отже, десь спав.

Будинки поблизу розказуватимуть їхні власні історії.
Але читаючи інформацію, ви поклали його саме у це ліжко.

 Чи ти колись пробувала писати прозу? І чи хотіла б писати більше прози в майбутньому?

Наприкінці минулого року я написала свій перший художній прозовий текст – історичний роман для дітей. Була вражена тим, наскільки це виявилося складним – заздалегідь докладно розпланувала сюжет, але коли я почала писати, історія робила те, що тільки сама хотіла, і не слухала того, чого хотіла від неї я. Утім, було весело, направляти персонажів та події у той напрямок, який я для них запланувала.

 Яка, на твою думку, найбільша відмінність у написанні поезії та прози?

Поезія нагадує малювання мініатюрних портретів, у той час як написання роману відчувається мені великим полотном виконаним олією. Я усвідомила, що маю використовувати для роману більший пензлик, ширші мазки і не перейматися аж так сильно крихітними моментами, як наприклад, вибір слова і звучання речень. Принаймні не у чернетці – у наступних етапах роботи я вже звичайно дещо підправляла слова та речення.

Photo by Sophie Kandaouroff

Магазин убитих тварин

Ми спершу проїжджаємо повз вивіску,
Розвертаємось, їдемо швидко назад.
На ній висить
Шкура, скальп якоїсь
Знищеної тварини увінчує це все.
Вони продають аромасвічки
І нещодавно померлих –
Ведмежатко сидить на стільчику,
Немов готове до уроку,
Що ось-ось почнеться.
Його гігантській лапі не бракує нічого
Окрім олівця.
У наступній залі панує порнографічна тиша,
Шкури розвішані щедрими рядами,
Виблискують, немов відполірована деревина.
Леопарди роздирають стіни.
А оленятко/не оленятко,
Якого забрали від його мами,
Застигло у невластивій йому позі,
Обраній для нього кимось іншим.
Його погляд неясний, тьмяний.
Назовні – дика природа,
Про яку ми знаємо лише тому,
Що знаємо також про магазини,
Наповнені хутром. О, поглянь-но:
Ось бурундук, що веслує на каное.
Його маленький кулачок
Точнісінько як твій.

– Звідки ти береш ідеї для поезії?

Я люблю незвичайні речі: подорожі до дивних музеїв, ексцентричні історичні постаті, Wikipedia – тримаю очі розплющеними до всього, що видається мені смішним або неординарним. Зазвичай одна несподівана річ вкладається поруч з іншою, що зароджує і провокує початкову ідею.  Далі я працюю над своїми думками під час писання. Поезія для мене є способом опрацювання думок навколо певних речей. Дуже рідко я знаю чим закінчиться поезія, перед тим, як починаю над нею працювати.

 Я знаю, що ти любиш подорожувати. Які країни ти відвідала? Які вразили тебе найбільше? І які ти б хотіла відвідати у найближчий час?

Я подорожувала Європою впродовж кількох місяців. Почала з Лісабону в грудні, уникаючи британської зими, направилася на південь Іспанії у січні. Ми провели місяць у Севільї, потім проробили шлях до Валенсії, перелетіли до Неаполя і попрямували на північ Італії. Озеро Комо запам’яталося особливо – плавання в озері, споглядаючи засніжені Альпи. Це було неперевершено! Під час подорожі траплялося безліч незвичайних речей, які надихали писати. Швейцарія також була чудовою. Я хотіла її побачити відколи мала дванадцять років. І от зараз я тут. Це значно краще, ніж я навіть уявляла. Наступними хотіла б відвідати країни Східної Європи та Балтійські країни. Дуже хотіла б поїхати також до Японії, але це певно вже буде в далекому майбутньому. Моя сестра живе у Сполучених Штатах, восени планую відвідати її.

Проникливість

Я ніколи не була у Норвегії:
Ніколи не стояла на тонкій голці причалу
І не розколювала рухому шкіру озера
Гострим кременем. Ліси,
Що вкриті мороком, чужі мені;
Не можу сказати, що я мандрувала
Через густо-живучі дерева і пробиралася
На верхівку до сонця й повітря. Низькі тумани
Ніколи не торкалися мене.

Я була у Швеції, а отже,
Можу собі уявити, вона майже така сама.

Photo by Eugenia Senik

– Чому, на твою думку, резиденції є важливими для митців? У яких мистецьких резиденціях ти працювала? Яка була найбільш незвичайною?

Вони всі абсолютно прекрасні. Мені настільки пощастило працювати у трьох резиденціях тільки впродовж останнього року. У серпні 2017 я була в бібліотеці Ґладстона в Уельсі, яка є єдиною бібліотекою-резиденцією у світі. Це чудова дерев’яна бібліотека, наповнена привабливими й загадковими книжками. Ти спиш просто в коридорі, тому ніщо не відволікає тебе від роботи. Сільська місцевість в цьому районі дуже красива, також гори і верес, і море, усе так близько одне до одного. Потім був замок Готорнден у Шотландії минулої зими, такий прекрасно готичний (він знаходиться на скелі над річкою, а в самому замку є всілякі маленькі старовинні місцини та куточки). А зараз це Шато де Лавіньї. Мати їжу, яку тобі приносять – це просто неймовірно. І звичайно, я люблю знайомитися з іншими письменниками. Можливо, найбільш важливим для мене тут є час, присвячений зосередженому читанню. Я читаю значно краще у резиденціях, ніж це роблю зазвичай. Тобто усі резиденції були по-своєму незвичними й усі були чудовими!

Translated by Eugenia Senik

Original text

Comment section

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

arrow-pointing-downcaret-down