Побачити любов

Ті двоє хлопців впали мені одразу в очі у краківському аеропорту. Ранній рейс, сонна атмосфера, час очікування можна було заповнити хіба невимушеним спогляданням людей. Я дивилась на двох молодих чоловіків приємної зовнішності і спортивної статури. Вони мали симпатичні риси обличчя, були вбрані просто, але зі смаком, у спортивному стилі, мали хороше взуття. Голови були в обох виголені, але це їм пасувало, підкреслено додавало мужності. Їм, певно, не сиділось, тому вони ходили навколо сидінь, час від часу оминаючи мене. Хлопці щось напружено обговорювали, тому, певно, й привертали до себе увагу, у той час, коли всі інші були занурені у солодкий напівсон. Тоді я, власне, зауважила, але ще не встигла проаналізувати, закоротку відстань між ними. Ще б якихось два сантиметри, і нічого б не закралось до моєї голови. Але саме цих двох сантиметрів бракувало.

В автобусі, що віз нас до літака, я випадково опинилась коло них. Тоді я вже мимоволі почула їхню розмову. Вони стояли впритул один до одного так, наче вакуумні насоси висмоктали між ними простір. Один говорив багато й дещо нервово, він розказував про свою колишню дружину і розлучення, про судовий процес і шалено великі гроші, які він має їй відтепер виплачувати. Інший просто слухав. До літака ми сідали згідно з місцями, вказаними на квитках. Моє місце за цікавим збігом було одразу за цими хлопцями. Поряд зі мною нікого не було. Несподівано для себе я стала єдиним глядачем їхньої ніжності і свідком їхніх почуттів. Вони і далі продовжували говорити, тобто один із них. Інший просто клав голову на плече до першого й терпляче слухав. Я дивилася в небо і якось між іншим помітила їхній поцілунок і те, як вони трималися за руки. Це було не менш красиво, ніж небо.

Там, у їхніх долонях, була чистота почуттів. Вони торкались один одного не тому, щоб кинути виклик суспільству, показати, що вони інші і їм начхати на те, що думає соціум. Вони тримались за руки, бо не могли не триматись і були разом, бо не бути не могли. Стюарт, пропонуючи каву, зауважив їхні поєднані долоні і трохи знітився, перекинув швидко погляд на мене і запропонував каву мені. Проте хлопців ніхто навколо не обходив, вони нарешті після довгої розлуки знову могли триматися за руки. Я ж насолоджувалась неймовірно гарним небом, Альпами, які вже вітали нас, та не менш красивим проявом любові. Ця любов робила хлопців однаково мешканцями неба, як і землі. Я ще встигла побачити їх в аеропорту Цюріха, перш ніж наші дороги розійшлись. Вони стали першими на ескалатор, і між нами були ще якісь люди. Мені здалося, що вони навіть помітили, як я захоплено на них дивилась, але я не могла нічого з тим зробити, адже замилувалася навіть не ними, а тим третім, що було поміж ними, і що не помітити або ж не прийняти було неможливо. Їхньою абсолютною любов’ю. Я побажала їм подумки щастя і сили, те щастя втримати, після чого ми розійшлися в різні боки.

Я побачила любов вдруге, коли дісталася міста, яке піднялось над усіма іншим містами Європи на висоту однієї тисячі метрів, і яке обіцяло стати моєю гаванню на деякий час. Оділь, швейцарка французького походження, та Ліланд, її чоловік, американець, гостинно відкрили мені двері свого будинку і впустили у свою сім’ю. Тут любов я не просто побачила, я спостерігала її день у день протягом тривалого часу. Любов двох літніх людей, які вже на тому етапі, коли надмірні доторки чи обійми відсутні. Проте не любов. Їхня любов була скрізь. Невимовлена, непроявлена, вона заповнювала увесь будинок, переливалась за  вінця і продовжувала себе до тих, хто опинявся поруч. Вона була в ранкових записках Оділь до Лі, не забути прийняти ліки і з побажанням смачного до сніданку, який уже чекав на нього. У тому, як Оділь відсувала стілець і тримала Лі за руку, допомагаючи йому сісти. У їхніх спільних вечірніх переглядах новин та детективних серіалів. У вишитих одне для одного картинах із серцями або їхніми іменами на стіні та рушниках у ванній. У тому, як Оділь, між іншим, сказала до мене: “Лі втрачає пам’ять. Але це так прикро, адже він надзвичайно розумна людина з чудовим почуттям гумору. Я не можу цього допустити. Я почала робити з ним вправи на запам’ятовування предметів. І знаєш, він робить прогрес, його пам’ять набагато покращилась. Він більше мене не забуває…”

Вони познайомились у клубі льотчиків. Обоє вчились літати. Тоді Лі запросив Оділь у Берн на свято цибулі, великий традиційний фестиваль у Швейцарії. Він взяв із собою парасольку, хоча ані дощу, ані снігу не було. Вони купили цибулевий пиріг і сиділи на сходах якогось будинку. Їх оминали перехожі, що безперервно кидали один в одного конфеті. Тоді він розкрив парасольку і сказав, що вони можуть спокійно їсти пиріг без конфеті на ньому. З того дня щороку вони не пропускали жодного фестивалю цибулі, окрім останнього року, коли Лі їхати до Берну було вже надто важко. Оділь попросила мене поїхати з нею цього разу, щоб привезти для Лі цибулевий пиріг і цибулеву зупу, а також їхні спогади. Ми ходили вуличками Берну, й Оділь переповнювали їхні ще живі почуття, вона немов заново переживала їхнє перше цибулеве свято тут. Я її мало питала, але з її сяючого обличчя було видно, наскільки вона щаслива, маючи змогу привезти Лі їхній улюблений цибулевий пиріг.

Ця літня пара мала любов, незнищенну побутом чи життєвими обставинами. За останньою вечерею, уже перед моїм від’їздом, я спитала їх, чи вони мали кризові моменти у їхньому спільному житті, тобто чи були вони колись на межі розлучення. Оділь одразу ж сказала, що таких моментів вони ніколи не мали. Лі трохи задумався і відповів, що мав лише кризові моменти із самим собою.

Коли настав час вирушати в дорогу, від’їжджала я із вдячністю до цих двох і великою любов’ю до них. Відтепер я бачила любов усюди. І тоді я побачила її втретє в очах, що дивилися на мене впритул перед відльотом із женевського аеропорту. Але відтепер я вже не просто бачила, я її відчувала.

14.02.14.

Comment section

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

arrow-pointing-downcaret-down