Піна Бауш: Танцюй, танцюй, інакше ми пропали

Піна Бауш

Колись я подивилася в кінотеатрі на великому екрані фільм Віма Вендерса Pina. Подивилася його власне тричі. І це тільки за один тиждень, поки йшов кінопоказ. Пізніше шукала бодай щось, що б залишила по собі Піна Бауш не в танці, а в тексті. І знайшла  лише промову, яку вона виголосила у 2007 році, отримуючи нагороду. Промова була німецькою і жодних перекладів на українську на той час я не знайшла. Тоді подумала, що танець є також важливим для багатьох моїх знайомих і вони б теж були не проти взнати те, що говорила Піна зі сцени незадовго до смерті. Не рухами, а словами. Так я сіла за переклад і поринула в цікаве спілкування з тією, чий внесок у танець є надзвичайним.

The 2007 Kyoto Prize Workshop in Arts and Philosophy

„Віднайти щось, що не потребує жодного запитання“

Піна Бауш

Дозвольте мені розпочати з однієї історії. У Греції я була якось в одній родині циган. Ми сиділи разом і спілкувалися, у якийсь момент вони почали танцювати і я мала танцювати з ними. Щось мене стримувало і в мене було відчуття, що я не можу. Тоді до мене підійшла маленька дівчинка, можливо, дванадцяти років, і знову наполегливо запрошувала мене танцювати з ними. Вона сказала: „Dance, dance, otherwise we are lost.“ Танцюй, танцюй, інакше ми пропали.

PINA von Walter Vogel
PINA von Walter Vogel
© 2000 by Econ Ullstein List Verlag GmbH & Co. KG, München

Ще одна маленька історія. Один старший пан у Вупперталі розповів мені про свою сторічну матір у селі в Туреччині, яка завжди йому говорила: „Не плакати, співати“. Не плакати, співати.

Піна Бауш

Танець повинен мати інший ґрунт, ніж звичайні техніку і навички. Техніка є важливою, але вона є лише основою. Певні речі можна виразити словами, інші – рухами. Але існують також моменти, коли ти не маєш слів, ти є зовсім розгублений і безпорадний, коли ти не знаєш що далі. Тоді щось починається. Ідеться про те, щоб віднайти мову – зі словами, образами, рухами, настроями – яка б робила відчутним те, що є завжди присутнім. Але це дуже-дуже важкий процес – зробити це видимим. Я завжди відчуваю, що є щось, з чим треба обходитись дуже обережно. Є дуже точне знання, яке ми всі маємо, і танець, музика і т. ін. є точною мовою, за допомогою якої це знання можна зробити відчутним. Ідеться не про мистецтво, навіть не про звичайне вміння. Ідеться про життя, і про те, щоб віднайти мову для цього життя. І йдеться знову і знову про те, що ще не є мистецтвом, але що мистецтвом, можливо, може стати.

З самого дитинства танець був неймовірно важливим для мене. У танці я могла виражати всі відчуття, які не могла сказати словами. Так багато різноманітних настроїв, так багато тонів і відтінків. Таким чином воно прийшло: зберегти це багатство, не звузити його, а зробити різноманітні настрої видимими і відчутними. Наші, усі наші почуття є дуже точними.

Будучи маленькою дівчинкою, я вже виступала в оперетах. Наприклад, у „Масці в синьому“ я була хлопчиком, що продає газети і вигукує заголовки: „Газета Сан Ремо, газета Сан Ремо, Армандо Селліні преміювали“. Мені приносило багато задоволення робити все дуже точно. Я тоді взяла щоденну газету „Solinger Tageblatt“, заклеїла назву і кожну окрему газету дуже точно підписала „Gazzetta San Remo“. Хоча цього ніхто не міг бачити. Але для мене це було надзвичайно важливо.
В іншій опереті я грала хлопчика-ліфтера. Була з порожньою валізою в руці, яка мусила бути важкою. Мені здалося це дивним. Отже, я спакувала валізу повно, щоб знати, як правильно носять важкі валізи. Мені було важливо, щоб усе було справжнім, а не вдаваним.

Коли мені було чотирнадцять, я почала навчання в Folkwangschule, в Ессені. Там я також познайомилась зі своїми власними межами. Я маю на увазі не межі душі, вона є безмежною, а межі форми, власного тіла. Розкішшю та неповторністю Folkwangschule було те, що під одним і тим самим дахом вчились як театральному, так і образотворчому мистецтву. Отже, музика, опера, акторська гра, танець поряд з живописом, скульптурою, фотографією, графікою, дизайном і т. д. Було цілком зрозумілим те, що я всім одночасно надихалась, адже від усього можна було вчитись і щось отримувати. Так, наприклад, з того часу я не можу побачити щось без простору. Це просторове бачення є одним з найважливіших складових частин моєї роботи. Цей зв’язок між різними формами мистецтва був для мене особливо важливим. Усі знали один одного і дуже цікавились роботою інших. Так виникали спільні проекти.

Пина Бауш

У той час в Німеччині міжнародна школа з багатьма студентами й учителями з різних країн була незвичною; завдяки цьому мені відкрився ще один новий світ. Навчання було неповторним у своєму різноманітті і складності завдяки таємничим концепції і керуванню Курта Йосса, одного із засновників школи. Саме по собі навчання танцю охоплювало класичний танець, різні стилі модерного танцю, частини європейського фольклору, імпровізацію, композицію і т. д. Було багато вчителів надзвичайного рівня. Наприклад, Ганс Цюлліг, Жан Себрон і багато гостьових викладачів, як наприклад Ентоні Тюдор, Лукас Ховінг, Віра Волкова, Алвін Ніколаіс, Перл Ланг, багато джазових вчителів…

У будь-якому разі було дуже важливим те, що ти мав основу, широку базу. І коли ти довгий час працював, мусив для себе самого знайти щось, що мав проявити, що я мала проявити. Що я маю тоді сказати? Отже, в якому напрямку треба було розвиватись…

Я мала велику потребу більше вчитись. Отже, намагалась здобути стипендію від DAAD у Джульярдську школу музики. Тоді я поїхала до Нью-Йорка – вісімнадцятирічною і без знання жодного слова по-англійськи.

Це був значущий час у танці в Америці: з Джорджем Баланчіном, Мартою Ґрехем, Хосе Лімоном, Мерс Каннінгем… У Джульярдській школі викладали Ентоні Тюдор, Хосе Лімон, неперевершені танцівники з Graham Compagnie та ще такі майстри, як Маргарет Краске, Альфредо Корвіно та Луїс Хорст… Деякі викладали також в Метрополітен-опера. На заняттях Тюдора зустрілися всі значимі танцюристи: класичні і модерні. Там я зустріла також Донью Фойер і Паула Санасардо. Вони запросили мене прийти в їхню студію. Ввечері я брала у них уроки, а вночі ми працювали над їхньою хореографією. Тоді це означало багато: впродовж дня працювати і заробляти гроші, а вночі проводити репетиції.

Піна Бауш

Для мене було це так само. Впродовж дня я була в Джульярдській школі, після чого сиділа щовечора на виставі в Сіті-Центр. Там я бачила всі вистави балету Баланчіна. Або одну з численних модерних танцювальних вистав. Далі йшло до репетиції.

[…]

Коли я подорожую, то дивлюся наївно, немов дитя. Велика свобода, яку ми маємо в дитинстві… Прокидаєшся зранку й ось тобі новий день, і він є лише один раз. Це є дивовижа дитинства, а тому було б чудово, якби ми вміли так у дорослому віці. Речі, які ми знаємо, іноді бачимо вже цілком неправильно. Коли ж їх роздивитися дещо інакше, можна побачити їх наново. Цей новий погляд є важливим для мене. Тварини і квіти, усі речі, які ми використовуємо на сцені, є власне речами, які ми знаємо. Але в той самий час вони розповідатимуть так, як ми їх будемо використовувати на сцені, також щось цілком Інше. Такими є, наприклад, крокодили або бегемот. З бегемотом можна розказати в аріях красиву й сумну історію кохання. Одночасно можна показати дещо з самотності, потреби, ніжності. Усе одразу стає видимим. Без пояснень і натяків. Кожен глядач може це бачити власним тілом і серцем. Це є дива у танці: те, що тіло є реальністю, без нього ніщо не є можливим, але на нього не можна й надто зважати.

Коли спостерігаєш за кимось, хто танцює один, є час ним зайнятися в дуже особливий спосіб: що він випромінює, яким вразливим він є, яким чутливим. Іноді є крихітні дрібниці, які кожного роблять особливим. Попри те, що форма є абстрактною, для мене є важливим зробити видимим те, що рухає кожним, чи то є ніжне, чи сильне. Як ми обходимося з нашою безпорадністю у теперішній час, як можемо висловити нашу потребу. Є один шлях – усі ці почуття, які накопичуються в комусь, відтворити та виразити не хаотично, а в певній формі. У власному тілі людина є сама собі ближнім. Людина є сама, докладно. Сильніше це виразити неможливо, щоб при тому не ходити довкола. Але те, що ми відчуваємо, належить не лише нам самим, натомість належить усім разом. Також публіка носить у собі ці почуття, ми ж прагнемо опанувати мову, яка не має нічого спільного з вербальними проявами. Звісно є безліч культурних відмінностей, але ж є завжди і щось спільне. Мені цікаво дещо усвідомити, можливо і не розуміючи цього. У мене додається сила, коли я вловлюю, що хтось відчуває так само, неважливо сміємося ми разом, чи є зворушені, або ж захищаємося від чогось. Звичайно кожна людина реагує цілком індивідуально. Той, хто нещодавно закохався, бачить виставу інакше ніж той, хто щойно пережив щось страшне. Однак у той момент, коли щось співпадає, є так прекрасно пережити разом дещо надзвичайне з усіма цими різноманітними людьми, у цей один вечір. Незворотне.

Глядачі є завжди частиною вистави, так само, як і я є частиною вистави, навіть якщо мене немає на сцені. Кожен є запрошеним довіритися власним відчуттям. У наших програмках немає ніколи жодної вказівки на те, як треба розуміти вистави. Усім треба здобувати власний досвід, так само, як і в житті. Цього ніхто не зможе у нас відняти.

Піна Бауш

Фантастичною можливістю, яку ми маємо на сцені, є те, що там нам дозволено робити речі, які в нормальному житті робити аж ніяк не можна й не дозволяється. Разом з тим я намагаюся зрозуміти, звідки походять певні почуття. Протилежності є важливими. Потрібно на все дивитися, нічого не можна пропустити. Тільки так ми можемо взагалі здогадуватися, у якому часі ми зараз живемо. Реальність є значно більшою, ніж ми можемо навіть збагнути. Іноді ми можемо щось прояснити тільки завдяки тому, що стаємо тим, про що нічого не знаємо. А іноді нас приводять питання, які ми маємо, до досвідів, що є значно старшими, які походять не тільки з нашої культури і є не тільки звідси й із сьогодення. Так є, ніби нам повернулося знання, яке ми завжди мали, але яке не є нами усвідомлене, не є нам сучасне. Це нагадує щось, що є спільним нам усім. Це дає нам велику силу.

Питання не вгавають, і пошук не припиняється. У цьому є щось безкінечне, і це прекрасно. Коли я споглядаю нашу роботу, завжди маю відчуття, немов тільки-но почала.

Comment section

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

arrow-pointing-downcaret-down