Падолист

Photo by Tatiana Azarova

Я підбираю листя. Так просто. З долівки. Червоне, жовте, рожеве… Їх розкидають дерева. Стоять непохитно і гордо. А я нахиляюся до землі. Хапаю одне, за ним друге… Випускаю з рук, підіймаю інші. Шукаю досконале. А воно є досконалим лише там, на землі. І ніколи не в самих руках. Назбирую повні жмені, а потім випускаю їх летіти на землю. Ще раз приземлитися, тільки тепер в іншому місці. Уявляю себе деревом. Немов і я скидаю із себе листя.

Підіймаю очі від землі. Зустрічаюся із поглядами перехожих. Хлопець зазирає глибоко, немов за пазуху. Так наче і сам шукає свій ідеальний листок. Раптом це я його підняла і вже сховала, а він не встиг. Ми минаємо одне одного. Я несу свої зібрані листя, свій осінній врожай, і розкладаю у себе на підвіконні. Треба їх добре висушити. Так, перш ніж відправляти в далеку країну. У різні пори року.

І коли тобі буде сумно й нестерпно взимку, я дістану зі сховку, зі старих пожовклих книжок, жовте листя клену, або червоне осоки, і надішлю тобі у конверті. Дозволю моєму листові обійняти цей осінній лист, змочивши тонку смужку клею вологим язиком. І коли ти в зимовому місті відкриєш конверт, то все зрозумієш. В одну мить зрозумієш, чому я нахилялася до землі і шукала те ідеальне листя, незважаючи на перехожих.

25.10.19

Comment section

1 думка про “Падолист

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

arrow-pointing-downcaret-down