Тарас Химич: “Люди завжди воюють із чимось, не знаючи справжнього ворога”

Тарас Химич є тією людиною, що невтомно надихає. Він та його команда відважуються приймати виклики і не бояться йти до мрії. Про фільм “Король Данило” говорять уже багато і глядачі чекають на прем’єру, що має відбутися у листопаді цього року. Тим не менше робота над фільмом ще триває. Мені ж вдалося поговорити з Тарасом та Оленою Химич про ті моменти, які лишаються поза кадром. 

– Тарасе, як зявилася ідея зняти подібний фільм? Тобто знімати саме про Короля Данила. І чи це буде перший фільм про нього?

– Про Короля Данила знімали ще в Радянському Союзі, у 1989 році, але то цілком інакше було. У незалежній Україні дійсно ніхто до цієї теми не звертався, а у нас мрія зняти подібний фільм була вже давно, напевно з 2010 року. Тоді ми ще не були в силі цього осягнути, однак мрія така була. Ми мусили спочатку пройти все ХХ століття, проаналізувати історію, щоб нарешті дійти до ХІІІ ст. Тому це зайняло трохи більше часу, ніж ми думали – 8 років. Нарешті ми дійшли до того моменту, коли відчули, що маємо це робити.

– Від самого початку маю до тебе дещо особисте питання. Чи називали ви вашого з Оленою старшого сина Данила на честь Короля Данила? Чи є якась паралель?

– Є. Коли він народився, ми однозначно хотіли назвати його Данилом, тому що він народився не у Львові, а за кордоном. У нас була ностальгія за Львовом і звичайно першим бажанням було назвати сина на честь Данила Короля.

– Чи є Данило частиною вашого проекту тепер?

– Так, він зокрема написав трек, пісню для фільму. Він був із нами ще на перших стадіях, коли ми тільки починали задумувати фільм. Підбирав мелодії, допомагав із музикою і став учасником звукоряду. Тобто безпосередньо бере участь у проекті.

– Цікаво спостерігати, як переплітається особисте життя з роботою над фільмом. Скажи, чим цей фільм буде відрізнятися від “Живої”, адже це ваш другий художній фільм? І в чому його особливість? Окрім того, що ви представите в ньому більш масштабні зйомки, у чому його відмінність від ваших попередніх робіт?

– Попередні роботи були більш художньо-документальні. Зняті за спогадами і дотичні до життя, до конкретних людей, їхнього досвіду. Щодо Короля Данила, ми не знаємо достеменно його цілої історії. Є безліч версій, історики сперечаються, яким було насправді його життя, що відбувалося. У нас з’явилася можливість інтерпретувати історію і зробити справжній художній твір, у якому можна себе спробувати як сценариста і постановника. Уся команда відчула себе в силі робити щось трохи інакше. Адже коли ми маємо давні часи, то можемо сміливо вести художню інтерпретацію. Тому фільм буде дуже відрізнятися від усіх попередніх робіт, він буде більш художнім.

– Чи ви не боїтеся критики істориків? Адже коли екранізують давні часи, з’являються знавці, які заявляють, що так не було і знято не правдиво. Наскільки ви собі дозволяєте творчий підхід, фікцію?

– По-перше, уже є певне знання історії, уявлення про те, що могло статися з людьми. Нічого не змінилося за тисячі років, люди ті самі. Є психологічні моменти, які подібні до того, що зараз відбувається і що відбувалося тоді. З іншого боку, ми ввели художню інтерпретацію, тому що молодь не піде дивитися фільм, який буде достеменно дотримуватися всіх історичних моментів. Він буде просто незрозумілим широкому колу глядачів. А нам треба подати ідею якомога ширшій аудиторії. Щоб люди прийшли в кіно, отримали задоволення від перегляду фільму, якесь пізнання, для того треба говорити їхньою мовою. Тому історичні події треба адаптовувати, для цього нам і потрібна художня інтерпретація. Коли історики втручаються і починають критикувати, вони не розуміють однієї речі – що це не університет і не лекція, перед нами є глядач, який проводить вільний час, а тому треба в такому стилі і розказувати історію, потрібен зовсім інший підхід. Звичайно є історичні моменти, а є речі вигадані, які ми собі придумали, для того щоб була цікава історія. Тому не можна судити фільм з тієї точки зору. Так, костюми ми шукали, а будуючи декорації, консультувалися з істориками. Однак найперше ми дотримувалися тієї позиції, щоб усе виглядало художньо правильно, щоб мало зв’язок із сучасністю. Люди повинні зрозуміти про що фільм, відчути його і запам’ятати. Тому тут є дуже багато психологічних нюансів.

– Хто писав сценарій?

– Я особисто робив блоки, керував тим процесом. Але писала вся команда. Ми поділили всю роботу і кожен прописував певну частину сценарію. А я вже тримав увесь сценарій повністю і керував тим процесом, звертав увагу на зв’язки між героями, як відбуваються події і все решта. Деталі уже прописувала Олеся Галканова-Лань (прим. виконавчий продюсер фільму “Король Данило”), яка займалася зокрема жіночими персонажами, їхніми діалогами, і взагалі вона корегувала діалоги й редагувала їх. Тобто це була скоріше командна робота, колективний процес. Ми обговорювали питання, кожен долучався і відповідно ми могли записувати думки. Сценарій у нас не був фіксованим, оскільки в процесі нам відкрилися безліч непередбачуваних моментів, так що нам доводилося вносити зміни по ходу написання. Це і фінансові питання, і решта, тому сценарій дуже мінявся, його міняло життя, і він став більш життєвим, відбив усі наші переживання, відчуття. Десь ми їх переклали на тих героїв.

– Хтось з істориків усе ж консультував вас?

– Леонтій Войтович з ЛНУ ім. Івана Франка, він є найбільш об’єктивний в історії Данила. Говорить про те, що у більшості випадків ми маємо справу з версіями, уривками спогадів. Чітко проаналізувати те, що точно відбувалося дуже важко. Тому за уривками можна пропонувати різні версії. З того ми побачили, що дійсно багато речей можна інтерпретувати. Є від чого відштовхнутися, а далі ми маємо свободу. Саме цей дослідник нам дав зрозуміти, що дуже складно щось стверджувати. Тобто з досліджень ми взяли характер Данила, зрозуміли хто він є. Відкрили його для себе і почали розвивати цього героя. Відповідно про його оточення дуже мало відомо, тому ми придумали багато образів. Обставини, які були тоді, ми витягнули з історії і трансформували під сучасність, щоб було зрозуміло, хто є ворог, звідки він і що взагалі відбувається. Тому фільм дуже непрямолінійний вийшов, тут більше йдеться про долю людини, ніж держави. Більше показується король, перед яким він вибором стоїть і як він має вчинити у дуже складних обставинах.

– Яким є основний меседж фільму поза історичним тлом?

– У житті люди завжди воюють із чимось, але справжнього ворога не знають. Питання в тому, хто твій справжній ворог, що тебе знищує або хто тебе зраджує. Фільмом керуватиме той момент, коли людина бореться, воює, хоче досягти якоїсь мети, але у тій битві ворогами є не ті, кого він вважає ворогами, ворог зовсім не там. Як він з цим справляється? Важко зараз сказати однозначно стосовно меседжу. Розкривається характер Данила на тлі подій середньовіччя, які дещо проектуються на наш час, який є подібним.

– Тобто фільм буде актуальним зараз, з огляду на теперішні події в Україні?

– Ми маємо знову ж розподіл, є тевтонці та орда, але також є ще внутрішній ворог – бояри. І між цими трьома силами Данило має якось утримувати владу. Дуже цікавим є образ Данила, тому що він не просто князь, який сидить на троні, він безпосередньо бере участь у бойових діях. Він легко перевдягається у військового, має своє коло людей, з якими він може воювати. Абсолютно немає у нього якихось зарозумілих моментів, він такий самий звиклий воїн, як і всі решта. Його поважають, люблять, через те він є близький до воїнів і до людей.

– Хто грає Данила?

– Ми поміняли актора, який грав Данила. Відповідно у нас є остаточний вибір – це Сергій Ярмошенко. Він є із Запоріжжя, працював із постановниками “Гри престолів”, є каскадером, багато їздив по світу, дуже цікавий як людина. Має досвід роботи в Індії і в Італії як каскадер і актор. Він може робити трюки, відчуває коней. Дуже якісно працює.

– А як ви його знайшли?

– Він був спочатку дублером актора, який грав Короля Данила. Перший актор не був у змозі виконувати трюки, тому ми знайшли для нього дублера. Так і познайомилися з Сергієм Ярмошенком. Вони були схожі зовні. І коли першого актора довелося замінити, ми звернулися в першу чергу до його дублера. Перевірили його акторські здібності. Він одразу почав багато вчитися, брав приватні уроки української мови. Бо він є здебільшого російськомовний. Надзвичайно старався, бо хотів мати цю роль. Вона є дуже близькою йому. Він багато досліджував і підтягнувся під образ Данила. Помітно змінився за останні півроку. Здається, навіть спосіб життя змінив. Прочитав історію, покращив досить серйозно акторську майстерність. Дуже швидко росте. Він добре вивчив цей відтинок історії і допомагав мені в боях, розібратися зі зброєю, з бойовим мистецтвом. Став до всього ще нашим консультантом.

– Олено, хочу запитати тепер тебе. Як тобі відкриття інших міст України?

– Відкриття для мене було дуже несподіваним. У мене таке враження, ніби до того я взагалі мало бачила й знала Україну. Запоріжжя й Центральна Україна були для мене справжнім відкриттям і проникли мені в душу.

– У яких містах ви знімали?

– Ми знімали у Запоріжжі, на Хортиці. Проїздили й бачили всі ті краєвиди, Дніпро, його гирло. Усе дуже гарне, краса вражає! Після цього розумієш, за що люди так люблять свою землю. Актори приїздять на зйомки до Львова, але все одно постійно хочуть додому, у Запоріжжя, у степи.

– Які були у вас найбільші виклики під час зйомок?

– Найбільшим викликом були костюми, масовки і будівництво декорацій. Усе було викликом, тому що все для нас геть нове. У першу чергу, питання було в костюмах. Ми не мали зразків, майже не збереглося з того часу жодних малюнків, літописів. Потім ми зрозуміли, що все буде дуже важко і майже нереально. Але коли ми маємо такі ситуації, які виглядають нереальними, вони стають нашим викликом і ми ще більше хочемо це зробити. Отож ми почали робити, навколо нас об’днувалися люди, які поступово відповідали на наші питання й допомагали. І так ми втягнулися у цей проект, який уже скоро й закінчується. Тому ми вже майже забули, як було страшно, коли ми починали.

– А хто шиє костюми?

– Костюми шиють кравчині львівські, а починала їх малювати Олеся Галканова-Лань. Усі разом ми їх вдосконалювали. Працюючи, дивилися різні історичні фільми. І так змішували уявні костюми тієї доби із костюмами, що бачили в сучасних історичних фільмах. Ми не могли повністю відтворювати вбрання доби Короля Данила, бо то були б сірі лахи. Люди б того не зрозуміли і не сприйняли б з екрану. Тому доводилося костюми інтерпретувати, щоб вони були близькими сучасному глядачеві. Плюс у тих костюмах мають рухатися актори й каскадери, вони повинні бути легкими. І звичайно нам треба було думати про бюджет. Тобто були дуже різні підходи у створенні костюмів. Треба було враховувати багато різних нюансів. Потім пішло друге питання – актори мають бути на конях. Було багато кінних сцен. Вони повинні вміти їздити верхи. Доводилося довго підбирати каскадерів, які не бояться коней і вміють їздити верхи.

– Боюся питати про бюджет фільму.

– Так, ми починали з малого. Створювали костюми й писали тим часом сценарій. У той момент знайшлися люди, які поволі долучалися до процесу. Різні люди поступово оплачували нам рахунки. Одні оплатили меблі, інші – будматеріали, треті оплатили тканини, четверті допомогли з каскадерами. І так ми дійшли вже майже до фінішу. Хоча роботи ще дуже багато. Доводилося змінювати в процесі й композитора. Але ми дуже сподіваємося вчасно закінчити проект, бо 22 листопада має бути вже прем’єра у Планеті Кіно. Вони нам теж допомагають з організацією заходу. Повинно бути багато глядачів та ЗМІ.

– Чудово! Бажаю успішної прем’єри і вдячних глядачів!

Читати другу частину

Comment section

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

arrow-pointing-downcaret-down