Із відкритого космосу

Інтерстеллар

Коли висоти літака стає замало, треба пересідати на космічний корабель. І тут не йдеться про висоту як ознаку успіху, а про ту відстань, на яку можна максимально віддалитися від Землі і розглянути своє життя і життя інших людей з певної дистанції. Раніше я порівнювала себе з китом, коли занурювалась у роботу над романом. Треба дійсно заглибитись і пірнути в інший світ. Зануритись у свої думки, у власні нетрі й шукати течії, які будуть вести до розгортання подій у тексті.

Тепер більше думаю про небо і космос, ніж про воду і її глибину, коли усвідомлюю сам творчий процес. На диво для себе дивлюсь фільми про космічні кораблі й вихід у відкритий космос. І ці фільми дуже й дуже мені близькі. Думаю ті, хто пишуть подібні сценарії, беруть за основу власний досвід творіння.

интерстеллар

У космічних фільмах говориться про самотність і страх перед невідомістю, про покликання, яке сильніше і за самотність, і за страх. Часто вони зворушують мене до сліз. Надто мені близьке те, про що вони говорять, хоча я ніколи не була в тому космосі. Проте була у своєму. Одним таким фільмом, який я недавно подивилась, був “Марсіанин”. Коли головний герой не знав, чи повернеться, і залишав останнє повідомлення перед складною операцією, то попросив передати його батькам те, що він їм вдячний за все, що він ні про що не шкодує, бо присвятив своє життя справі, яка є кращою за саме життя.

interstellar

Він переживав шалену пустку – бути самому на іншій планеті. Надсилати людям на Землю короткі повідомлення і отримувати подібні зворотньо. Він мусив сам себе рятувати, шукати вихід із складних ситуацій, покладатися лише на себе, відчувати, що на тисячі кілометрів він є далеким від звичного життя й людей, яких любить. Але сідав на якийсь кратер і вдивлявся у ту порожню далечінь, завмираючи і забуваючи про всю важкість буття. А коли ж таки повернувся на Землю і готував наступних космонавтів, то казав, що відправляючись у космос, ви будете стикатися із складними задачами й проблемами, які треба буде вирішувати, покладаючись на себе. “Від того, як ви їх будете вирішувати, залежить повернетесь ви на Землю чи ні”.

земля з космосу

І саме в тому для мене і є близькість космосу із творчістю. Бо ти сам на сам із собою. Немає нікого, хто міг би сказати, добре це чи погано, і куди треба рухатись далі. Ти є капітаном космічного корабля і це твоя власна подорож у космос. Тому й залежить від тебе, повернешся ти з неї чи ні. Ти знаєш, що десь є люди і вони шлють свої повідомлення, а ти їм свої. Від тих повідомлень часто так само, як і у космонавтів, з’являються сльози на очах. Вони зворушують тим, що те інше життя видається нереальним і далеким. Здається, що про тебе забули всі, як ти тільки відірвався від землі. Але ні, люди шлють свої повідомлення і це допомагає таки повернутися із відкритого космосу, навіть якщо зірки й галактики зачаровують своєю красою і самотність стає бажаною і звичною.

з відкритого космосу

Ще одним космічним фільмом, який я подивилася, був “Інтерстеллар”. Він дав мені ще більше метафор і привів також до глибоких роздумів. Фільм не тільки про космос, але й про паралельні світи, життя на іншій планеті і про любов, яка зв’язує людей поза часом і простором. І він вкотре про самотність обраного шляху. Шляху, який більшість людей не розуміє і навіть засуджує. Але лише та людина, яка відправляється до чорної діри, знає, навіщо вона туди летить.

туманность

Космонавти мають свої спецзавдання, місії з порятунку людства, хоча саме те людство ніколи не взнає про той порятунок і самопожертву незнаних космонавтів, більше того, воно засуджуватиме їх за нездатність жити нормальним звичайним життям, за еґоїзм. Космонавти самотні, вони летять на своїх кораблях і розуміють, що за сталевою стінкою немає нічого. НІЧОГО. Суцільна порожнеча, яка розірве їх на атоми, якщо раптом щось піде не так. Але вони мають своє завдання, яке знову ж таки є більшим за страх розлетітися на атоми.

супутник

Одна одногрупниця висилає мені іноді конспекти лекцій, на яких я зараз відсутня. А я завжди плачу, коли їх отримую. Бо це значить, що мене не забувають, навіть якщо я перебуваю на іншій планеті й виконую своє спецзавдання. Інша одногрупниця висилає мені літературу до курсів, які я пропускаю на другому році навчання. І це значить, що там на Землі на мене чекають, а тому я не можу не повернутись, не можу не виконати своє завдання. Бо лише виконавши його, повернення на Землю стане можливим. А година тут прирівнюється семи земним рокам і треба поспішати. Бути максимально сконцентрованим і не губити жодної хвилини.

земля з космосу

Тепер же я хочу надіслати своє повідомлення із відкритого космосу. І знову хочу сказати, що я щаслива попри всю важкість і відповідальність перед поставленою задачею. І якби я взялася щось заповісти людству з галактичної відстані, то це було б вкотре – іти своїм шляхом і нічого не боятися. Відправлятися в космос у власних космічних кораблях і бути готовим стикатися з проблемами й розв’язувати їх. Розуміти, що це тільки твоя мандрівка, що в ній ти сам, хоча є і напарники, і люди, які чекають на тебе на Землі. Однак за кожне прийняте рішення, лише ти несеш відповідальність. А розуміння, що твоя справа є кращою за твоє власне життя виправдовує саме життя і народження на цій Землі.

з відкритого космосу

Я ж свято вірю, що народжуємося ми, щоб бути щасливими. Це наш святий обов’язок – стати щасливою цілісною особистістю байдуже на якому відтинку шляху. І це є наш внесок у порятунок людства і планети. Якщо кожна окрема людина стане щасливою, то щасливим буде і людство. Але для цього кожен має пройти свій шлях.

космонавт у відкритому космосі

Ми ж потрібні один одному, щоб повертатись зі своїх далеких мандрівок і не залишати Землю назавжди. “Любов – це інстинкт самозбереження”, – казав космонавт з “Інтерстеллар”. “Якщо ти любиш своїх дітей, то бачитимеш їх останніми перед смертю, і саме це дасть тобі сили не померти”.

у відкритому космосі

А ще порівнюючи творчість із космосом і страх перед порожнечею як невід’ємну частину творчого процесу, нерозуміння багатьох людей твого покликання, з’являється іноді ще один страх і ще одне питання – чи дійсно воно треба комусь, окрім тебе самого. І чи варте це творіння того, щоб присвячувати себе йому цілковито. Але на це питання кожен має знайти свою власну відповідь. На тому моє повідомлення із космічного корабля завершується. Покликання і поставлені задачі довго чекати не можуть.

з відкритого космосу

Comment section

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

arrow-pointing-downcaret-down