Intro: Ви даєте самим лише читанням

You give only by reading

Думала розпочати з понеділка, але нащо відкладати. Можна ж почати і з першого вересня. Що саме? Почати розказувати про нього. Про мій Стокгольм. Місто літератури… Ні, інакше. Це місто є суцільною літературою. Вона в повітрі, у вітрі, в воді, у дощі. В будинках, деревах, людях, кораблях. Стокгольм просякнутий літературою. Я читаю його, гортаю його сторінки. Література наповнює мене, проситься на волю, просить втілити її у слова. Висловити.

Місто хоче говорити через мене, але я мушу спершу стати порожньою. Ні, не сповненою власних слів, а порожньою від них. Мушу ще раз почати спочатку. Не з порожніми руками, тримаю ж бо в руках олівець, але порожньою і звільненою від власних думок.

Стокгольм мене спорожнив. Його вітри і сильні протяги. Це місто, немов ретельно провітрена вітальня. Воно провітрило мою голову, вивільняючи у ній місце для власних слів. Його слів.

Стокгольм пахне морем. Морем і озером одночасно. Він уміщує в собі море й озеро. Одночасно. Тому повітря й вода такі смачні. Він хоче, щоб я говорила. Розказала, що це є місто літератури. І нічого іншого, окрім літератури. Якої я така спрагла. Спускаюся ескалатором і бачу сотні різноманітних облич. Заходжу у вагон. Мала дитина бовтає ногами і намагається висмоктати широкою соломинкою останні краплі гарячого шоколаду з карамеллю. Їй подобається цей звук – коли повітря змішується з краплями шоколаду. Вони стають особливо смачними, немов набувають більше сенсу. Я теж люблю цей звук. Звук, який спричинює саме ця маленька дівчинка. Він говорить мені про життя. Про напій. Такий смачний. Він смачний найбільше на початку, коли склянка опиняється у твоїх руках і ти можеш відчути на язиці солодкість. Ти п’єш далі і думаєш бува, що вміст склянки ніколи не закінчиться. Можеш пити великими ковтками, малими… Байдуже, адже склянка все ще повна. Аж раптом надходить цей звук. Коли повітря домішується в гарячий шоколад. Увага! До виходу залишилося зовсім мало…

Моя зупинка і я виходжу. Жінка у довгій спідниці в горошок брязкотить монетами у паперовому стаканчику в саме моє обличчя. Бармен наливає мартіні, стискає губи, примружує очі… Хлопець грає просто неба на гітарі і співає написані ним пісні. Він не просить грошей, а лише уваги. Просить, щоб його слухали. От-от і закрапає дощ, а ми, випадкові перехожі, зачаровано його слухаємо. «Він не хоче грошей?», – питає мене здивований китаєць. «Ні, він лише хоче, щоб ми його слухали». Тож нехай нас усіх змочить дощ його музики.

Стокгольм просить, щоб я його слухала. Щоб я його читала. Пила, немов гарячий шоколад. І я хочу занурюватися в його підземку, виходити на байдуже якій зупинці, гортати його сторінки, впиватися його словами. Виплавляти з них його літературу. І аж ніяк не мою. Ні. Кажу ж бо, він спорожнив мене від мене самої. Від самості.

 

Тепер і я, як той вуличний музикант, не прошу нічого окрім уваги.

Ви даєте самим лише читанням.

Мій вам уклін.

Comment section

2 думки про “Intro: Ви даєте самим лише читанням

  1. Дуже гарні враження про Стокгольм. А мене цьогоріч обнулив Берген, також місто, яке пахне морем та озером водночас 🙂.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

arrow-pointing-downcaret-down