Фільм “Король Данило”: Країна Neverland, де неможливе стає можливим

Розмова про зйомки фільму “Король Данило” з Тарасом Химичем не обмежилася першим інтерв’ю. Далі говорити із ним ставало ще цікавіше. Адже час прем’єри фільму наближається. З тим зростає і хвилювання. 

– Розкажи ще більше про внутрішню роботу. Я памятаю, як ви працювали надЖивою і над вашими документальними фільмами. Окрім того, що це була художня, творча робота, поза власне зйомками фільму, це також певний шлях, внутрішня трансформація. Адже у процесі роботи ви багато що переживаєте, відкриваєте щось нове у собі. З Анною це був один шлях, дуже важливий на той період. Чого ви вчитеся, знімаючи фільм “Король Данило” і які маєте внутрішні відкриття та досвід?

– По-перше, фільм одразу поставив питання фізичної підготовки. Було розуміння, що без необхідної фізичної підготовки не зробиш цей фільм, а тому треба було поміняти майже все у своєму житті. Від графіка життя до дієти, харчування та решти. Було нереально працювати далі так, як ми це робили раніше. Довелося відмовитися від кави, чинника, який гальмував роботу і зашвидко виснажував. Треба було стати на свої звички, пожертвувати тим заради того, щоб фільм відбувся. Розумієш, що тіло не витримує, а треба робити так, щоб воно не заважало іншим працювати. Наша продюсер була в той час вагітною. Теж велике випробування. На дев’ятому місяці вона вдягала кольчугу разом із чоловіком, а коли народила, то перерва між роботою теж була невелика.

Так що в багатьох у команді за час зйомок сталося безліч різних речей. Але попри те все нас об’єднував фільм і ми всі йшли вперед. І ті труднощі або незручності, які треба було міняти, ми мусили подолати заради своєї мети. Фільм уже ніби іншого плану, ніж “Жива”, усе трохи по-іншому, але нам потрібно було дуже добре зорганізуватися і працювати вже зовсім на іншому рівні. Об’єми були і досі є такими, що кожну хвилину треба бути зосередженим і не помилятися, не допускати помилок. Так як ми обмежені в бюджеті, кожна помилка коштувала нам зупинки фільму. А внутрішній досвід дуже простий – після такої роботи ти дуже міняєшся. По-перше, команда зблизилася. Є ті, що залишилися в команді з “Живої”, але також багато долучилося нових людей, молоді. Композитор долучився молодий талановитий із Києва. Архітектор теж ще зовсім молодий Андрій Хархаліс розробив нам модель замку, проконсультувався з викладачами, як би той замок міг виглядати. Бо ніхто цього не знав. Ми перші зробили таку реконструкцію. Відтворили те, як би могло виглядати місто ХІІІ століття. Дуже багато молоді, нових людей влилося у проект, які через знайомих, чи через Facebook просто хотіли допомогти. Це надзвичайно нас мотивувало й дало можливість повірити у нашу спільну роботу і в нашу країну як таку. У нас є стільки талановитих людей, які в один момент просто відгукнулися. У них було бажання щось робити, створити, долучитися. Створити команду, яка зробить цей фільм. Це надзвичайно приємний момент. Велике піднесення. Тому коли щось не виходить, згадуєш, скільки всього сталося, скільки всього відбулося, воно просто тебе тримає. Ти не маєш права здатися чи сказати, що щось не вийде. Ми всі коли збираємося, то перед зйомкою завжди кажемо таку фразу: “Ну, у нас же нічого не вийде!” Ну, так нічого й не вийде – і починаємо працювати (сміється Тарас).

– Мені здається, скільки принаймні я вас знаю, навколо вас завжди збиралися люди, іноді зявлялися випадково, які в потрібний час надавали необхідну допомогу. Я думаю, це вже ваш стиль життя, що люди самі на вас виходять і вас знаходять. І коли хтось один випадає з команди, то на його місце стає хтось інший, більш підходящий. Я тішуся за вас і мені вже хочеться подивитися фільм.

– Ну, страшно часом, бо фільм ще робиться, дуже багато вже відзнято, і вже самим цікаво, яким же буде кінцевий результат. Але з одного боку страшно, а з іншого – ти вже не можеш зупинитися. Процес іде і твій страх ніщо у порівнянні з тим, що було вже зроблено. Ми знімали і взимку при мінус двадцяти. В ангарі було дуже холодно, ми дули вентиляторами з гарячим повітрям. Іноді вони ламалися, то ми дуже мерзли. Пара йде з рота, але ти мусиш далі знімати. А виходиш надвір і миттєво замерзаєш. Цікаво було.

– У вас знімаються в масових сценах реконструктори?

– Ні, усі каскадери. Вони ознайомлені з мечами і боями на мечах. Знають що це таке, яка тактика має бути. Ми познайомилися з Іллею Юрчишиним, який надав нам послуги каскадерів, допоміг почати роботу над трюками, тому що все це нове для нас. Реконструктори не можуть зніматися, тому що це дуже небезпечно. Щось не те зробив, і вже пальця немає. Мають бути люди, які займаються цим професійно. Усе виготовлялося в Києві і спеціально для кіно, тому що мечі мають бути не справжні, а алюмінієві, м’якші. Скрізь є свої нюанси. Щити ми теж робили. Але все одно є моменти безпеки, не просто ж так махати мечами. Має бути станкоординатор, постановник, який знає і відповідає за безпеку. Це дуже важливо. І ми то зрозуміли одразу. Адже це звірі, це люди в обладунках, залізо – усе треба враховувати. Тому це ще один виклик для нас був.

– Ви певно коли задумували проект, навіть не уявляли всього його масштабу?

– Ми навіть не хотіли уявляти! Ішли до того по черзі. Але якщо навіть є виклик, і ти не знаєш, як це зробити, то через місяць уже змушений знати. Десь воно тобі відкривається. Твій мозок шукає відповіді і він їх знаходить. У нас немає стільки коштів, щоб найняти повну бригаду, нам треба було виходити з положення. Тому такі виклики стимулювали нас до швидких дій. Усі вчилися дуже швидко. Щось не вийшло, але в той же день знали, як воно має бути. Такий досвід бойовий, я би сказав.

– Думаю, сама тема й фільм диктували вам відповідну поведінку. Напевно зміцнішала не лише командна, а кожен із вас став більш міцним.

– Емоційно міцними, так. Уже всі проблеми й непередбачувані обставини ми сприймали спокійно. Я зауважив, коли ми мали проблеми в “Живій”, то вони сприймалися як катастрофа. Зараз коли є проблема, вона сприймається як нормальний спосіб життя.

– Мені так і здається, що Жива – це був період загоєння ран. Як ти колись сказав, що травму треба перенести в мистецтво. Тобі як режисеру, як митцю треба було певно звільнитися від болючої української історії, перенести це у фільм. А тепер як наступний етап, коли ти вже загоїв свої рани, вдягаєш ці залізні обладунки і показуєш те, що ми сильні, ми міцні.    

– Так. Найголовніше, що відтепер є сміливість сказати те, що ти хочеш сказати. Немає жодного остраху. Я вже маю власне бачення і сміливість заявити: я хочу саме так це сказати! Саме те хочу сказати. Саме так вчинив герой, а не інакше. Бо в якийсь момент починаєш жити вже героєм. Деколи тяжко навіть вийти з того. Присняться тобі якісь ходи, що відбувається між героями, так ніби ти прожив це насправді. Починаєш записувати, аналізувати, уявляти собі. Воно тоді таке справжнє стає.

– Скільки вас у команді, якщо говорити про кістяк? Якою є основна команда?

– Семеро або восьмеро. А є ще композитор талановитий із Києва. Він став нашою справжньою знахідкою. Нас із ним познайомив саундпродюсер фільму Роман Микульський. Бо нам потрібен був серйозний звук на тло історичного фільму й битв. Наприклад, кожен герой буде мати свою мелодію. Він працює дуже професійно. Побачив сценарій і одразу написав музику. Ще два-три місяці тому без нього це було німе кіно. Ми потребували когось, хто це все об’єднає. І тут він для нас усе озвучив, надав більшого життя. Почули мелодії і в нас нове дихання відкрилося для зйомок. То дуже цікавий досвід, подорож ніби.

– Тобто команда збирається у вас теж зі всієї України, не лише зі Львова? Хоча тема більше стосується Галичини.

– Вона не Галичини стосується. Король Данило мав володіння по Дніпро й по Одесу. Тевтонці називали цю територію Королівством русинів. Він мав території від Сяну і до Чорного моря по Дніпру. Це було також відкриттям для нас, коли ми тільки занурювалися в цю історію.

– Скільки триватиме фільм?

– Він триватиме 1 годину 40 хвилин. Буде багато баталій. Але над цим ми ще працюємо. Деякі трюки треба перезняти або дозняти. Бо раптом народилася ідея, що мають бути ще два кадри, які би підсилили ефект. Фільм ми будемо пропонувати і в прокат, і на фестивалі. Уже займається цим продюсер Олеся Галканова-Лань.

– Думаю, варто розказати ще більше про неї.

– Ми познайомилися з нею досить випадково у 2015 році. Олеся прийшла на зйомки фільму “Легіон”, виявилося що вона має неабиякі акторські дані. Потім вона нам допомагала шукати й підбирати акторів, працювала з нами під час кастингу. Тоді ми вже відкрили її продюсерські здібності. Окрім всього вона є співавтором сценарію і допомагає у створенні костюмів. Отак власне і створилася наша команда. Ще зі зйомок “Живої”. Ну, а ще у нас така ідея, що фільм це ще не все. Бачимо його як серіал. Бо ми розкрили безліч образів, понад тридцять акторів першого та другого планів. Вони всі взаємодіють між собою. То дуже цікаво. І в кожного своя незвичайна історія. У нас є найманий убивця вікінг, який має свою історію життя. Є різні літературні герої, з якими можна працювати. Приходячи в те місто, вони мають свою історію, яку вони принесли з собою у середовище князя. Як вони потрапили в його оточення, що відбувається далі. То дуже цікаво розвивати. Тому скоріш за все далі буде серіал.

– Було б дійсно дуже цікаво для українського глядача мати власний продукт – історичний серіал, який розкриває події саме на цих землях.

– Тут ще той момент, що сама команда хоче це робити. Люди повірили в те, що це є можливим. Команда багато навчилася, вжилася у цей фільм. Усі дуже здружилися і хочуть іти далі. Є на сторінці фільму “Короля Данила” відео, де всі разом співають пісню під гітару. Хто з булавами, з мечами, у крові – усі стукають і співають після зйомок пісню. То показує атмосферу на знімальному майданчику. Так багато людей об’єдналося за час зйомок фільму, що вже якесь окреме життя створилося, своє середовище. Наче окрема країна, така собі Neverland. Де неможливе стає можливим.

– Я вам дуже дякую за розмову. Бажаю успішного завершення зйомок. І побачимося 22 листопада на премєрі фільму!

Читати першу частину інтерв’ю

Comment section

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

arrow-pointing-downcaret-down