Сашко Ющак: Перевтілення

Розмова крізь сотні кілометрів

Вперше я побачила Сашка на сцені у Тернополі. Навіть не пам’ятаю, який це був рік. Здається, 2015-й. Мене досить спонтанно запросили приїхати на поетичний конкурс й бути у складі журі. Я сіла в стару електричку сполученням Львів-Тернопіль і вже за кілька годин була в першому ряді перед сценою і слухала поезію. Це був конкурс молодих поетів. Детальніше →

Перша спроба

Photo by Kelly Sikkema

Є один роман. Про нього знають усі, хто знає хоч трохи мене. Він є недописаним. І лишається таким уже без зайвого сім років. Сім довгих років. Пишу це, перераховую на пальцях, і сама ледве вірю. Пальці показують вісім. Але ні, перший рік я ж виношувала тільки задум. Його я рахувати не буду. Детальніше →

Будинок із сірників, узятих із різних коробок

Розділ 4

Ілюстрація – Сергій Костишин

Однак не самі лише компаньйони становили спільноту. Поза ними було багато волонтерів, які приходили кожен у визначений день, щоб допомогти своєю роботою. Насамперед це були жінки переважно пенсійного віку, вони працювали у магазині з одягом на третьому поверсі. Волонтерки мали окремий графік і порали свою роботу чудово, так що ні Самуель, ні його помічники не мусили й заглядати до того відділу. Хоча я була жінкою, але мене вкрай рідко залучали до праці на горішньому поверсі. Я ж і не наполягала. Робота з хлопцями мені була більше до душі. Однією з волонтерок була Оділь, яка ласкаво прийняла мене у своєму домі. Саме Оділь випала доля стати на той час моєю мамою, сестрою, а згодом і подругою. Вона про це не підозрювала і навіть того не очікувала, утім, як і я сама. Детальніше →

Життя у валізі

Фото – Анастасія Стефаненко

Я хочу літати. Літати, не торкаючись землі. У літаках, які не падають і не горять. Хочу перетинати кордони ледь помітно, ледь відчутно для себе. Бути в небі, коли захочу. Коли захочу, тоді й полечу. У небо… А ще до тих людей, яких хочу торкнутися, обійняти цілунком в чоло. Детальніше →

arrow-pointing-downcaret-down