Сашко Ющак: Перевтілення

Розмова крізь сотні кілометрів

Вперше я побачила Сашка на сцені у Тернополі. Навіть не пам’ятаю, який це був рік. Здається, 2015-й. Мене досить спонтанно запросили приїхати на поетичний конкурс й бути у складі журі. Я сіла в стару електричку сполученням Львів-Тернопіль і вже за кілька годин була в першому ряді перед сценою і слухала поезію. Це був конкурс молодих поетів. Детальніше →

Перша спроба

Photo by Kelly Sikkema

Є один роман. Про нього знають усі, хто знає хоч трохи мене. Він є недописаним. І лишається таким уже без зайвого сім років. Сім довгих років. Пишу це, перераховую на пальцях, і сама ледве вірю. Пальці показують вісім. Але ні, перший рік я ж виношувала тільки задум. Його я рахувати не буду. Детальніше →

Будинок із сірників, узятих із різних коробок

Розділ 4

Ілюстрація – Сергій Костишин

Однак не самі лише компаньйони становили спільноту. Поза ними було багато волонтерів, які приходили кожен у визначений день, щоб допомогти своєю роботою. Насамперед це були жінки переважно пенсійного віку, вони працювали у магазині з одягом на третьому поверсі. Волонтерки мали окремий графік і порали свою роботу чудово, так що ні Самуель, ні його помічники не мусили й заглядати до того відділу. Хоча я була жінкою, але мене вкрай рідко залучали до праці на горішньому поверсі. Я ж і не наполягала. Робота з хлопцями мені була більше до душі. Однією з волонтерок була Оділь, яка ласкаво прийняла мене у своєму домі. Саме Оділь випала доля стати на той час моєю мамою, сестрою, а згодом і подругою. Вона про це не підозрювала і навіть того не очікувала, утім, як і я сама. Детальніше →

Життя у валізі

Фото – Анастасія Стефаненко

Я хочу літати. Літати, не торкаючись землі. У літаках, які не падають і не горять. Хочу перетинати кордони ледь помітно, ледь відчутно для себе. Бути в небі, коли захочу. Коли захочу, тоді й полечу. У небо… А ще до тих людей, яких хочу торкнутися, обійняти цілунком в чоло. Детальніше →

Поїзд Часу

Фото – Анастасія Стефаненко

Час летить.

І хочеться його вхопити за комір, чи бодай за поли пальта. Бо з його швидким рухом пришвидшується моє серцебиття, зростає страх не встигнути. Не встигнути зробити все правильно, а ще і вчасно. Обов’язково вчасно. Бо інакше вже неправильно. І той страх ще більше паралізує, робить ноги важкими, а дихання відривчастим і нерівномірним. Здається, усі інші встигають, а тільки не ти. Детальніше →

Малі сірники у великому світі

Рецензія на книжку від Алли Марченко

Фото – Сергій Костишин

Пані поважного віку, з двома оберемками троянд у руках, одразу зауважила мій акцент у розмові польською. Це відбувається зі мною щоразу, тому я підсвідомо намагаюсь уникати розмов з незнайомими. Не завжди успішно – в місті я орієнтуюсь досить добре і вмію пояснити, а люди часто шукають відомі мені маршрут чи адресу. І тут моя супутниця з квітами запитала вже в автобусі:

– А де знаходиться Ваш дім? Детальніше →

Гарячий шоколад

Ми сидимо в просторій вітальні і гріємося гарячим шоколадом та свічками. Я знаходжуся у цій старій кімнаті, немов у музеї, одразу з двома Сарами. Одна сидить на старій зеленій канапі з пледом на колінах й радіє, що я запропонувала зварити для нас гарячий шоколад. Інша ж Сара дивиться мовчки на те, як ми розмішуємо у чашках зі старого вишуканого сервізу мед і робимо перші ковтки. Що як вона берегла цей сервіз для особливих гостей? І чи є ми цими гостями? Детальніше →

Світло стокгольмських вулиць

Photo by Tatiana Azarova

Сьогодні буде про зустріч. Не тоді, коли ти сам на сам із собою, розглядаєш свої найтонші рефлексії, ледь помітні відчуття, наче під мікроскопом. Ні, це про зустріч із Іншим. Коли виходиш за межі кімнати, немов за межі власної шкіри, і бачиш раптом іншу людину. Зі своїм мікрокосмом чи навіть мікроскопом. Чекаєш на неї у коридорі, щоб запропонувати вийти за межі вже разом. За межі цієї просторої квартири, нашої спільної оболонки. Детальніше →

Падолист

Photo by Tatiana Azarova

Я підбираю листя. Так просто. З долівки. Червоне, жовте, рожеве… Їх розкидають дерева. Стоять непохитно і гордо. А я нахиляюся до землі. Хапаю одне, за ним друге… Випускаю з рук, підіймаю інші. Шукаю досконале. А воно є досконалим лише там, на землі. І ніколи не в самих руках. Назбирую повні жмені, а потім випускаю їх летіти на землю. Ще раз приземлитися, тільки тепер в іншому місці. Уявляю себе деревом. Немов і я скидаю із себе листя. Детальніше →

arrow-pointing-downcaret-down